Роль освітньо-виховних занять у підготовці дітей п'ятого року життя до навчання у школі

План

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні особливості дітей середнього дошкільного віку та методика навчальної роботи з ними

1.1 Особливості розвитку дитини п'ятого року життя

1.2 Сучасне освітньо-виховне заняття у дошкільній установі: формальні, змістові та структурні ознаки

1.3 Основні форми освітньо-виховних занять з дітьми середнього дошкільного віку

Розділ 2. Дослідження ефективності використання освітньо-виховних занять в процесі підготовки дітей середнього дошкільного віку до навчання у школі

2.1 Виявлення рівня вміння самостійно застосовувати засвоєні знання (констатуючий експеримент)

2.2 Вплив освітньо-виховних занять на рівень сформованості математичних знань дошкільників

2.3 Перевірка ефективності проробленої роботи на формуючому етапі експерименту (контрольний експеримент)

Висновки та методичні рекомендації

Список використаної літератури

Актуальність дослідження. В сьогоднішніх умовах педагоги дошкільних навчальних закладів планують освітньо-виховний процес з дітьми відповідно до інструктивно-методичного листів Міністерства освіти і науки України № 1/9-434 від 01.10.2002 року "Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі" та № 1/9-306 від 06.06.2005 року "Організація та зміст навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах" (36, 5). Згідно цих документів у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу використовуються такі основні форми організації дітей: спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо.

Перебудова системи освіти з переходом на нові зміст, структуру й терміни навчання вимагає змін в організації та у змісті педагогічного процесу. Ці зміни зумовлюють також необхідність перегляду деяких підходів до планування діяльності дошкільного навчального закладу.

Планування роботи дошкільного навчального закладу - процес визначення конкретних цілей, завдань, змісту, форм, методів, засобів досягнення намічених перспектив на певний відрізок часу. Його мета - забезпечити гармонійний, різнобічний розвиток особистості кожної дитини з орієнтацією на її цінності та інтереси, збереження дитячої субкультури на основі реалізації норм Закону України "Про дошкільну освіту" (35), змісту Базового компонента та чинних програм розвитку, навчання та виховання дошкільнят.

Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку залишаються навчально-виховні заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та ін.).

Навчально-виховні заняття - форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працюючи з групою дітей у встановлений режимом час, організовує і спрямовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

За змістом навчання розрізняють заняття:

з ознайомлення з навколишнім середовищем;

з розвитку мовленнєвого спілкування;

з формування елементарних математичних уявлень;

з образотворчої діяльності;

з фізичної культури;

музичні (40, 23).

Навчально-виховні заняття з дітьми дошкільного віку відіграють величезне значення не тільки у всебічному розвиткові дитини, але й у підготовці до навчання у школі. Така навчальна робота починається вже з дітьми середнього дошкільного віку (5 років). Дитина 5-го року життя не лише дивиться, а й бачить, не лише слухає, а й чує, намагається глибше пізнати навколишній світ. Порівняно з дітьми більш раннього віку, у п'ятирічних дітей помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. Її дії переходять з хаотичних у пошукові, розумні, проблемні, що є компонентом пізнавальної діяльності й показником її успіху. Отже, зважаючи на усе вищезазначене, тема "Роль освітньо-виховних занять у підготовці дітей п'ятого року життя до навчання у школі" є достатньо актуальною.

Об’єкт дослідження: підготовка дітей дошкільного віку до школи.

Предмет дослідження: процес підготовки дітей п'ятирічного віку до школи в умовах дошкільної навчальної установи, при використанні освітньо-виховного комплексу занять, розроблених спеціально для даної вікової категорії дітей.

освітній виховний дошкільний школа

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та практична перевірка педагогічних умов забезпечення ефективної організації процесу підготовки п'ятирічних дітей до школи за допомогою освітньо-виховних занять.

У відповідності до об’єкта, предмета й мети дослідження поставлено такі завдання:

1) Дослідити особливості фізичного, інтелектуального та психологічного розвитку дитини п'ятирічного віку.

2) Узагальнити основні методи організації навчальної роботи з дітьми дошкільного віку.

3) Проаналізувати види освітньо-виховних занять та їх значення у процесі підготовки дитини до навчання у школі.

4) Розробити комплекс освітньо-виховних занять для дітей п'ятирічного віку та експериментально перевірити їх дієвість у процесі підготовки дітей до школи.

Робоча гіпотеза. Роль освітньо-виховних занять у підготовці дітей 5-го року життя до навчання у школі буде значимою, якщо педагогічно-виховнадіяльність буде побудована планомірно, відповідаючи потребам дітей даного віку та буде залучати інтерес дітей, а отже міститиме ігрові елементи.

Методологічну основу дослідження становлять: фундаментальні положення педагогічної, психологічної наук щодо закономірностей розвитку і виховання особистості; методологічні висновки про взаємозв’язок теорії і практики, єдність навчання і виховання, особистісно-діяльнісний підходи до аналізу і синтезу педагогічних явищ і процесів.

Методи дослідження. Теоретичні: аналізу й синтезу для обґрунтування теоретичних положень процесу підготовки дітей до школи та визначення основних наукових понять; емпіричні: методи прямого, опосередкованого спостереження та самоспостереження, бесіда з вихователем, вивчення результатів навчальної діяльності середніх дошкільнят.

Експериментальна частина дослідження була організована на базі середньої групи ДНЗ №2 м. Рівне. Дослідженням було охоплено 9 дітей.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути використані студентами під час підготовки до занять, а також при написанні курсових, дипломних робіт з цієї чи суміжної проблематики.

Структура дослідження. Курсова роботи складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Дитина четвертого і п'ятого року життя відрізняється хорошим психомоторним розвитком. Вона надзвичайно витривала і може здійснювати досить тривалі прогулянки, під час яких одержує багато нових, цікавих вражень, і таким чином її знання про навколишній світ значно розширюються. Образотворча діяльність дитини цього вікового періоду відрізняється тим, що для неї абсолютно не важливий результат. На перший план виступає сам процес створення малюнка. Дитина четвертого і п'ятого року життя не тільки малює, але і грає. Гра стає все більш складною: вона вже сюжетно-рольова, моделююча і групова. Тепер діти можуть грати самостійно. Вони наперед придумують сюжет, розподіляють ролі, підкоряються певним правилам і жорстко контролюють виконання цих правил (9, 24).

Таким чином, в грі дитина вчиться спілкуванню з однолітками, вчиться контролювати свою поведінку, підкоряючись правилам гри. Те, що відносно легко вдається дитині в грі, набагато гірше виходить при відповідних вимогах дорослих. У грі дитина проявляє чудеса терплячості, наполегливості, дисциплінованості. У грі дитина розвиває творчу уяву, кмітливість, вольові якості, етичні установки.

У цьому віковому періоді характерною особливістю мови дитини є використання її для спілкування з однолітками. А спілкування, у свою чергу, розвиває мову. Дитина ставить питання, розповідає казки, міркує, фантазує, переказує, обмінюється враженнями.

Характерним для даного періоду життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливим для розвитку є вправляння у словесному супроводі ігрових дій, сприймання пояснень педагога в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодженої діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислиннєвих операцій.

На п'ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, щоб при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудливість. Слід пам'ятати, що недосконалість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Саме же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння і чуйності (9, 24).

Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованість сприймання, пам'яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так, до п'яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам'ятовувати, пісні, вірші, прозу.

Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть "на око" встановлювати відношення між п'ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується х практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються, запам'ятовуються діючі об'єкти, особливо приваблюють дітей їх функціональні ознаки.

Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п'ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності.

Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам'ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам'ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст того, що відклалося у пам'яті. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно міцніє увага. Але цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують увагу. слід пам'ятати і про те, що можливість довільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежена. Тому потрібно цілеспрямовано працювати над її розвитком (13, 40).

Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п'ятого року з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими хлопчики та дівчатка цього віку довірливі, спокійні, впевнені і зацікавлені у контактах, то у присутності стороннього дорослого їм (як і дітям трьох-чотирьох років) здебільшого притаманні сором'язливість, неспокій (проте вони зацікавлені у контактах з незнайомцями). Психологи відмічають, що саме на п'ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно-позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. У взаємодії з близькими діти виявляють особливу чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей і має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва у специфічно дитячих видах діяльності. Саме за таких умов діє найсильніший механізм вправляння - наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль добрих людських стосунків у їхній взаємодії з дорослими. Так формується доброта, чуйність, здатність любити (13, 41).

Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні зростання потреби у співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба у доброзичливій увазі з боку товаришів. Саме у цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків свого товариша, а потім і своє. На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.

Не слід забувати, що і в сфері спілкування велике розмаїття індивідуальних варіантів. Одні діти виявляють інтерес до вихователя, інші - замкнуті, побоюються його; одні - комунікативно активні, інші - обмежуються однослівним шепотінням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам'ятати щораз, коли у групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві або коли проводяться різні обстеження сторонніми особами чи у їх присутності. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором'язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй недопустимо зауваження типу "Сміливіше, чого ти так соромишся.", „Роман у нас такий сором'язливий.", навіть коли вимовляються доброзичливо. Це не підтримує дитину, не відволікає від внутрішніх переживань, а навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи проблеми самій дитині (13, 44).

Не менш важливо тактовно і обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем має допомогти уникнути багатьох труднощів і збудувати співробітництво у тій чи іншім діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. Для діте й п'ятого року життя характерний більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступове формування здатності самостійно визначити її мету. Ця мета утримується в пам'яті довше і реалізувати краще, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільне значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.

Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни у пізнавальних процесах. Так з"являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись у продовж кількох днів з різними варіаціями. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою то не свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, збудити пізнавальну активність дитини, її творчу ініціативу. В цьому віці дошкільники охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить її неповторною школою життя (21, 19).

Народжується справжня вільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто лише за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, що викликають почуття радості від гри у гурті. Але слід пам'ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти які надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитися: чи треба залучати їх до колективних ігор, а чи достатньо того, що вони беруть участь у рухливих іграх групи, дидактичних тощо. У кожному разі найоптимальніше рішення може знайти тільки сам педагог.

Отже, гра має сприяти тому, щоб дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов вона і буде провідною діяльністю у житті дітей.

Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків групі однолітків. Але вирішальна роль у психічному розвитку належить співробітництву дитини з дорослими у специфічних видах діяльності.

Чим би не займався п'ятирічний дошкільник, він починав виділяти мету і, підкорюючи їй свої дії, навчається керувати своєю поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут у перше з'являється усвідомлення смислового зв'язку речей і дій. Одна дія починає підпорядковуватись іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв'язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише у співробітництві з ним у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, сформується уміння оцінювати дій і вчинки (22, 9).

Для п'ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів - понять, що узагальнюють діяльність людини, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо). Значним для загального розвитку у цей період є те, що мовлення несе чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.

Дитина стає чутливою до пояснювального мовлення - відчуває постійну потребу щось пояснити, довести. Задоволення цієї потреби дорослим, достатня його увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке не помітне для дитини само вправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм цінніше за будь - яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку педагога, батьків. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови (41, 115).

Основною формою навчання дошкільнят у процесі організованої пізнавальної діяльності було й лишається освітньо-виховне заняття, І саме це поняття багатьма трактується по-різному. Досить поширеним є підхід, за якого заняття сприймається як урок з формування знань - на зразок шкільного. Аргументуючи такий стан речей тим, що дітей треба готувати до школи з пелюшок, щоб у школі було легше (питання - кому?), вихователі, які обстоюють цю позицію, намагаються скрупульозно втілити у занятті всі ознаки шкільного уроку: жорстку дисципліну, монологізовану форму проведення ("Діти, закрийте роти, слухайте уважно мене"), мінімум нерегламентованої фізичної, емоційної активності з боку дітей.

Існує також і підхід, що є крайньою протилежністю того, про який ішлося вище, - перетворення заняття на шоу, гру або іншу розвагу. Не будемо заперечувати - і такі заняття потрібні. Проте вони аж ніяк не можуть бути постійною формою організації пізнавальної діяльності дітей.

Таким чином, є необхідність розібратися передусім з термінологією. Що таке сучасне заняття в сучасному дошкільному закладі? Які види й типи занять описано в літературі та реально застосовуються на практиці?

Динамічні, тематичні, інтегровані, комбіновані, комплексні, сюжетні, сюжетно-ігрові, літературні, художні - ось неповний перелік занять, які згадуються у періодичній літературі. Спробуймо упорядкувати цей перелік та охарактеризувати основні види занять з різних позицій.

Передусім поглянемо на заняття з позиції спрямованості змісту. Традиційно у дошкільному закладі найпоширенішими були й лишаються односпрямовані заняття, зміст яких лежить у площині однієї галузі знань, а хід переважно обмежується одним видом діяльності, хоча можуть застосовуватися й кілька видів дій. Традиція використання односпрямованих, або предметних занять іде ще з початку двадцятого століття, коли для побудови навчально-виховного процесу в дошкільному закладі (суспільна система дошкільного виховання ще тільки складалася) застосовувався шкільний розпредмечений підхід (46, 94).

Предметне заняття має як сильні, так і слабкі сторони. Позитивним є те, що більшість предметних занять, які є, по суті, навчально-пізнавальними, дають можливість формувати в дошкільнят чітку систему уявлень, знань, певні вміння й навички у межах окремих освітніх галузей (математики, розвитку мовлення, ознайомлення з природою, образотворчої діяльності тощо). Для дошкільника, який лише починає ознайомлюватися зі світом, це необхідно. Водночас на предметних заняттях пріоритетною, на жаль, лишається навчально-дисциплінарна модель взаємодії, домінує пояснювально-ілюстративний метод навчання, що часто призводить до зниження пізнавального інтересу, формування в дошкільнят інтелектуального споживацтва. Предметні заняття розрізняють за провідною галуззю знань - мовленнєве, математичне, природознавче, валеологічне, музичне, фізкультурне тощо. Такі заняття супроводжуються вказівкою на певну тематику. Втім нерідко вихователі, вказавши тему предметного заняття, формулюючи його назву, роблять акцент не на змістовій його спрямованості (як от: "Будуємо дорогу", "Осінь-чарівниця", "Ти та я - дружна сім'я"),. а на провідному виді діяльності, наприклад, "Розповідання за картиною "Кішка з кошенятами", "Слухання української народної казки "Коза-дереза", "Переказ казки М. Коцюбинського "Про двох цапків" тощо (1, 11).

Але ж у такому разі ми інформуємо про те, чим займатимемося з дітьми на занятті, а не про те, в якій галузі прагнемо дітей зорієнтувати, досягти цілісності уявлень. Іноді вихователі формулюють такі назви занять, які більше годилися б для назви методичного семінару, батьківської конференції тощо, наприклад: "Використання народно-прикладного мистецтва в естетичному вихованні дітей". У таких випадках очевидно, що вихователі забули, для кого та в ім'я чого проводиться таке заняття.

Зауважимо: предметне заняття може бути тематичним, коли всі завдання, що їх педагог планує розв'язати, підпорядковані розкриттю певної теми засобами конкретної діяльності, наприклад заняття з формування елементарних математичних уявлень на тему "На гостині у ведмедів" {за мотивами казки "Три ведмеді"), в ході якого через різні складові математичної галузі (форма, величина, лічба, просторове орієнтування) буде реалізовано тему гостювання. Проте предметне заняття може І не бути тематичним. Більшість повсякденних занять, які найчастіше проводять вихователі, є саме такими. Всі зусилля вихователів і дітей спрямовані на реалізацію програмових завдань, які нерідко характеризуються дуже слабкою прив'язкою до життя (11, 52).

Сучасна дидактика оголосила провідним принципом організації освітнього процесу принцип інтеграції, реалізація якого дає змогу забезпечити системність знань дітей. Відтак паралельно з предметними проводяться різноспрямовані, або міжпредметні заняття, зміст яких об'єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи можна віднести інтегровані та комплексні заняття, їхню специфіку можна краще збагнути в зіставленні з односпрямованим заняттям.

На предметному занятті вихователь, як правило, розв'язує низку завдань, пов'язаних із засвоєнням однієї галузі знань. Перевага інтегрованого заняття полягає у можливості формування, як ми вже зазначали, системних знань, оскільки в ході його задіюються елементи знань з різних галузей. Оскільки в інтегрованому заняті поєднуються різні види діяльності та розширюється інформаційне поле, воно триваліше в часі за традиційне предметне заняття. Так, у середній групі його тривалість може становити 30-35 хвилин. При цьому різноманітність способів навчання, регулярна зміна видів діяльності, емоційна насиченість заняття дають змогу зберегти високий рівень працездатності дітей і педагога. Сигналом до закінчення заняття є зниження пізнавальної активності дітей, поява перших ознак втоми.

Інтегроване та комплексне заняття передбачають, як уже зазначалося, об'єднання знань з різних галузей та різних видів діяльності, що є природнішим для синкретичної природи дошкільника, проте в кожному разі об'єднання відбувається по-різному: з проникненням елементів однієї діяльності в Іншу, коли межі такого об'єднання розмиті (32, 104).

Інтегрованим є заняття, спрямоване на розкриття цілісної сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що об'єднуються в широкому інформаційно-предметному полі заняття.

Комплексне заняття ми визначаємо як таке, що спрямоване на різнобічне розкриття сутності певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну.

Якщо на інтегрованому занятті майже неможливо, принаймні дуже важко, відокремити одну сферу знань від іншої (спробуйте відокремити математичну компоненту від природознавчої та образотворчої, коли дитина викладає із семи паличок будиночок для жирафи чи солов'я. Ця діяльність характеризується цілісністю).

У комплексному занятті одна діяльність змінює іншу, і цей перехід відчутний: помалювали, тепер пограємо, а потім послухаємо казку, Комплексне заняття нагадує листковий пиріг, в якому кожен з шарів лишається відокремленим. Зауважимо: якщо предметне заняття може і не бути тематичним, а лише спрямованим на розв'язання певного ряду навчальних завдань, то інтегроване і комплексне заняття нетематичними бути не можуть! Інтегроване чи комплексне заняття обов'язково тематичне, оскільки тема в такому занятті є стрижнем, ключовою ідеєю, віссю, навколо якої об'єднуються різні види діяльності та різні галузі знань. Правильно визначена тема заняття, інтегрованого чи предметного, приводить до загального смислоутворювального ефекту, підносить мислення дітей на більш високий рівень, допомагає їм усвідомити взаємопов'язаність предметів і явищ.

Адаптуючи класичну модель класифікації за дидактичними цілями, виокремимо заняття з формування нових знань, заняття із закріплення раніше засвоєних знань та заняття з контролю якості засвоєння знань, умінь, навичок, які в дошкільній дидактиці традиційно називають підсумковими (32, 105).

До групи занять з формування нових знань належать односпрямовані, тобто предметні заняття.

Ми вже говорили про їхню націленість на розв'язання конкретних навчальних, розвивальних завдань, на формування нових умінь, ознайомлення з новою для дітей інформацією. За характером діяльності це можуть бути навчально-ігрове чи навчально-пізнавальне заняття.

Навчально-ігровим вважається заняття, в якому для реалізації навчальних завдань активно застосовують елементи гри. В основу такого заняття можуть бути покладені ігровий чи літературний сюжет, в який уплетено різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, через які вихователь повідомляє дітей про невідоме чи маловідоме. Ігрові заняття переважно використовують у роботі з молодшими дошкільнятами, хоч вони дуже подобаються і старшим дітям.

Навчально-пізнавальне заняття за характером діяльності наближене до урочного типу. Аналіз теорії і практики сучасної дошкільної освіти дає змогу узагальнити досвід проведення навчально-пізнавальних занять та виокремити заняття, побудовані на основі застосування дидактичного матеріалу (наприклад, дидактична гра; заняття із застосуванням дидактичної наочності), на основі художнього тексту (за мотивами казки, на матеріалі ігрового вірша тощо) та з елементами експериментування.

Важливим завданням дошкільної освіти є формування в дітей здатності та готовності до самостійної пізнавальної діяльності під керівництвом педагога. Найсприятливішими для цього є різноспрямовані заняття: інтегровані та комплексні. Щоб дитина почувалася впевненіше, була активнішою, виявляла пізнавальний інтерес у ході заняття, в неї має бути певна база сформованих раніше знань, уявлень, умінь, які допоможуть їй установлювати нові взаємозв'язки, обирати з власного арсеналу найдоцільніші способи дій. Правильно побудоване інтегроване чи комплексне заняття має величезний розвивальний ефект, що зумовлено насамперед тим, що вихователь відступає на задній план, виконуючи функції диригента і даючи дітям, таким чином, можливість проявляти самостійність у прийнятті рішення, відповіді на "хитре" запитання, вмілість, реактивність мислення тощо (18, 36).

Для прикладу наведемо стислий план проведення інтегрованого заняття на тему "Яблуко", мета якого - допомогти дітям усвідомити функції чуттєвого сприймання у становленні цілісного образу предмета чи об'єкта; опанувати способи символізації думки.

Змістова частина заняття організується за допомогою карти інтелектуальних дій, яка наочно демонструє дітям цілісну картину пізнавальних дій навколо яблука. Слід уточнити, що вихователь не просто демонструє готову карту, вона створюється на очах у дітей за їх активної участі.

Вихователь пояснює дітям, що за допомогою органів чуттів можна здобути різноманітні знання та відчуття про будь-який предмет.

Щоб визначити форму, величину, колір, кількість предметів у дітей принаймні мають бути первинні уявлення про названі характеристики предметів, хоча б елементарні уміння обстежувати, а також певний досвід дослідної діяльності. Об'єднані в пари, трійки, діти під керівництвом вихователя символічно позначають різні якості та властивості яблука, попередньо обговоривши, як вони це робитимуть.

Для такої під-групової роботи їм потрібен хоча б якийсь досвід соціальної взаємодії, вміння будувати діалог, обстоювати свої думки, ініціювати власні дії тощо (1, 11).

До занять другої групи - на закріплення раніше сформованих знань - належать навчально-пізнавальні заняття. Зміст одного з них ми розібрали. Сюжетно-ігрові заняття характеризує наявність єдиної сюжетної лінії, яка є стрижнем усього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представлені театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними іграми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь-якого літературного чи фольклорного твору, наприклад за мотивами української казки "Рукавичка" (23, 29).

Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на якій вміщують повідомлення про різні знахідки (можна почати з тієї самої рукавички). Оголошення на дошці можуть супроводжуватися малюнками, розрахунками (вказівками щодо кількості, розміру, форми тощо). Педагог спонукає до розігрування діалогових ситуацій (розмова по телефону, зустріч, допомога тощо). Змістова спрямованість сюжету заняття може визначатися будь-якою життєвою ситуацією, наприклад: відвідування крамниці (ярмарку, виставки, базару), святкування дня народження, мандрівка, організація роботи ательє, служби порятунку, бюро знахідок, підготовка циркової вистави тощо. Цей вид заняття має свої характерні особливості. По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання розв'язуються в процесі розгортання сюжету, під час гри, тобто приховані від дітей, що дає змогу забезпечити високий рівень пізнавальної активності та інтересу протягом усього заняття. По-друге, характерною є логічна структура, що включає вступну частину - входження в сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподіл обов'язків та ролей; основну частину - власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; та заключну частину, в якій обов'язковим елементом є післядія: обговорення підсумків гри, складання карти, запис витрат, створення пам'ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосування різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконання завдань не регламентовані жорстко, як у сценарному шоу-занятті. Сюжетне заняття потребує облаштування середовища відповідно до задуму.

Воно відбиває величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, що не розрахована лише на зовнішнє враження. Сюжетне заняття має величезний розвивальний ефект й водночас дарує дітям радість від спілкування, змістоутворювальної взаємодії. Проте вихователь не може планувати такі заходи надто часто.

Ігрове заняття також має свою специфіку. Незважаючи на безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як формі навчання дошкільнят, більшість вихователів, коли йдеться про використання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури - задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру розв'язанню суто навчальних завдань. І тоді ігрове заняття стає просто заняттям з використанням ігрових елементів. Заняття-гру можна побудувати на основі певного сюжету - ігрового. Окрім ігрового сюжету, Ке заняття повинно мати всі інші ознаки гри: ігрові ролі, рові правила, ігрові дії, підбиття підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра має тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи інших способів дії, закріплюють, уточнюють чи розширюють здобуті раніше знання. Якщо в сюжетному занятті вихователь є ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль - диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет. Він також може бути одним із її учасників. Так, на занятті "Збираємося на острів", вихователь, спонукаючи дітей до обговорення в першій частині гри списку необхідних речей, не заперечував проти пропонованих дітьми речей, які в ситуації життя на острові були очевидно зайвими (холодильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою та ін.). Пізніше, на наступних етапах гри, діти самі починали це розуміти та виправляли свої помилки (46, 71).

До третьої групи занять, спрямованих на здійснення контрольно-оцінної діяльності, належать заняття-змагання, заняття-шоу та ігрові заняття. Коротко прокоментуємо кожний вид. Заняття-змагання не обов'язково має бути спортивного характеру. Це можуть бути інтелектуальні змагання - турнір знавців чи вікторина з будь-якої галузі знань; художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, з огляду на психологічні особливості дошкільнят, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дітей, причому має домінувати саме процес презентації досягнень, а не її порівняння.

Останнім часом у дитячих садках набули особливої популярності заняття-шоу як вид підсумкового, показового заняття. Цей вид занять легко розпізнати навіть уже за його планом, який нагадує сценарій, наприклад; ведуча, баба Палажка, дідусь, Весна, перша дитина, друга дитина, грибок-мухомор, лісовик і т.д. Для кожного визначено слова, які треба сказати вчасно, щоб витримати загальну сюжетну лінію. Це заняття для гостей, для глядачів. Відтак непередбачені дії дітей та інших учасників шоу не схвалюються, отже, творчість відразу гаситься, випадковості виключаються. Кожному відведено своє місце й роль від початку до кінця. Це заняття можна віднести до розряду розваг, оскільки воно насичене різноманітними сюрпризними моментами, концертними номерами. Інколи в намаганні вразити глядачів педагоги втрачають почуття міри, вносячи в заняття елементи дорослої культури. Це справді подобається дітям, от тільки розвивальний ефект такого заняття надто низький, та й часу і сил на