Перевезення цементу автомобільним транспортом ЗАТ "УБ РАЕС"

1. Вантажні перевезення на та транспортне обслуговування АТП ЗАТ «Управління будівництва РАЕС»

1.1 Особливості перевезення вантажів автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт зайняв провідне положення в міських перевезеннях, а також на підвозі вантажів до залізничних і водних магістралей. На відстані до 100 км по вдосконалених дорогах перевезення збірних вантажів автомобілями обходиться дешевше залізничних, внаслідок маневреності автотранспорту і доставки вантажів «від дверей до дверей».

Найбільше вантажних перевезень в галузях народного господарства приходиться на промисловість, далі йдуть сільське господарство і будівництво. В сільських районах виділяються дороги де різко переважають перевезення тих чи інших видів сільськогосподарської продукції.

Значну долю в вантажообороті автомобільного транспорту складають перевезення мінеральних будівельних матеріалів. Деякі дороги, що обслуговують підприємства будівельної промисловості (вивіз сировини із кар’єрів) і які перевозять продукцію цих підприємств до місць споживання, мають вузькоспеціальне призначення.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях. Розвиток економіки країни, нормальна виробнича діяльність підприємств, будівництва, сільського господарства, зовнішня і внутрішня торгівля – залежать від наявності транспортних засобів і чіткої роботи транспорту по своєчасній доставці різних вантажів народногосподарського, виробничого і іншого призначення і відвозу готової продукції із пунктів виробництва у пункти споживання. Життя людей, їх спілкування між собою, організація праці, лікування і відпочинок, обмін культурними цінностями, досвідом різносторонньої діяльності, задоволення повсякденних потреб в промислових і продовольчих товарах – все це багато в чому пов’язано з транспортом.

Основними напрямками розвитку транспорту є:

– підвищення рівня транспортних послуг шляхом розвитку інтегрованої конкурентноспроможної системи, яка базується на передовій технології і сприяє охороні навколишнього середовища та безпеці;

– удосконалення функціонування єдиного транспортного ринку з метою підвищення його ефективності, рівня надання транспортних послуг, які забезпечують право вибору і враховують інтереси споживача, зберігаючи при цьому рівень соціального захисту.

Прогнозується, що більш широке використання одержать види сполучення, які найменш шкідливі для оточуючого середовища і найбільш ефективні з точки зору енергозбереження, що дозволить розкрити невикористані, або потенційні можливості різних видів транспорту і забезпечити їх взаємодію з метою більш повного використання переваг окремих видів транспорту у змішаному сполученні. У забезпеченні транспортного процесу основна увага буде приділятись впровадженню телематики, особливо супутниковому зв’язку, навігаційним методам і технологіям.

Передбачається посилення контролю за додержанням правил у галузі транспортних послуг, впровадження правил конкуренції і державної допомоги на лібералізованому ринку. Передумовою для оптимального балансу між різними видами транспорту є заходи по уніфікації інфраструктурних і зовнішніх зборів з різних видів транспорту. Різниця в системі зборів різних держав може викликати скривлення конкуренції навіть для одного виду транспорту.

Відповідно до закону України «Про транспорт» – розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень НТП і забезпечується державою.

В умовах ринкових відносин держава повинна не тільки законодавчо забезпечувати процес організації перевезень, але й контролювати виконання транспортного законодавства, забезпечувати організацію перевезень на визначеному якісному рівні і відповідати повною мірою перед населенням за рівень транспортного обслуговування. Обов’язковою умовою забезпечення визначеного рівня безпеки та якості обслуговування є нерозривність технології планування та управління процесом перевезень: сучасна технологія перевезень повинна базуватись за видами сполучень або за регіональним принципом. Технологія включає систему планування маршрутної мережі, визначення типу рухомого складу, режимів функціонування та розкладів руху. Крім того на всіх видах сполучень повинні бути єдиними вимоги щодо білетної системи, інших документів, правил перевезень. Таким чином визначаються два рівні планування, організації та контролю перевезень пасажирів – міський і внутрішньо обласний та міжобласний.

Розвиток магістральних автомобільних перевезень, особливо на дорогах з великим вантажним рухом і на лініях з регулярними автобусними рейсами, потребує подальшого будівництва і вдосконалення доріг з твердим покриттям. Розрахунки показують, що при невеликих вантажних потоках і слабкій інтенсивності пасажирського руху, будівництво доріг з твердим покриттям економічно невиправдано. І тому перш за все повинні бути реконструйовані дороги загальнодержавного значення, по яких здійснюються важливі економічні зв’язки.

За період 1993–2000 років було прийнято дві великі спроби ренесансу автопромисловості: державна програма розвитку автомобілебудування України (1993 рік) і Закон України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні (1997 рік). Перша закінчилась майже повним провалом, а друга поки що не дала очікуваних результатів. На початку 2001 року зроблена третя спроба – Концепція розвитку автомобілебудування і регулювання ринку автомобілів в Україні до 2005 року. Загальна думка – обмеження імпорту автомобілів як основного стимулу для створення автотранспортних засобів українського зразка, які могтимуть конкурувати з світовими автомобілебудівними компаніями. Вибір стратегії реалізації визначить або тріумф, або трагедію не тільки автопромисловості, але і національних перевізників. Системний аналіз Концепції 2001 показує на присутність в ній ризику в частині досягнення бажаних результатів і виступає мотивом для хвилювання.

Під терміном «чисто український автомобіль» (легковий, вантажний, автобус) необхідно розуміти автотранспортний засіб, виробництво якого відбувається виключно на вітчизняних, власної конструкції комплектуючих виробах: від болта і гайки – до двигуна, шасі і кузова. Аналоги – автомобілі фірми «Мерседес», «Вольво» і інші.

Відповідно до концепції 2001 передбачається, що до 2005 року виробництво автотранспортних засобів виросте в 2 – 2,5 рази. Автомобілебудування оголошується пріоритетною галуззю промисловості, як це раніше було зроблено з кораблебудуванням, літакобудуванням, і бронетанковою технікою.

Розвиток автомобільної промисловості України повинен розвиватись по двох напрямках. Перше – виготовлення вибраних іномарок, так як сьогодні вітчизняна промисловість не в змозі зробити конкурентоспроможний автомобіль. Друге – ріст локалізації виробництва деталей і комплектуючих. Коли ці два процеси інтегруються, тоді і могтимуть виникнути передумови для створення українських автомобілів.

У перспективі автомобільний транспорт України все тісніше інтегруватиметься у високорозвинену європейську автомобільну комунікаційну систему.

Ринок транспортних послуг почав формуватись в США і Канаді на початку XX століття. Ринкові правила цих країн були встановлені у результаті запеклої законодавчої боротьби між клієнтами і транспортниками, а також між представниками різних видів транспорту. Основою ринкових відносин на транспорті стало антимонопольне законодавство, система регулювання тарифів, а також методи контролю транспорту і способи втручання в його економічну діяльність в основному за стратегічними і політичними мотивами. При формуванні ринкових відносин най тривалішим процесом була розробка системи регулювання тарифів (біля 100 років). У США після кропіткого аналізу втручання держави у роботу транспорту була проведена законодавча реформа (1980 р.), яка обмежила державне втручання в економіку транспорту. Сучасна американська система транспортування вантажів вважається однією з найкращих в світі.

В країнах Західної Європи з середини 80-х років, для створення ринкового середовища був розпочатий процес перегулювання діяльності транспорту і його приватизації. Передбачалось, що приватизація дозволить отримати економію ресурсів шляхом зменшення дотацій і нижчих цін на перевезення для споживачів. Приватизація виконувалась в умовах конкуренції. В результаті такої політики у країнах Європи спостерігалось: спочатку – підвищення рівня транспортного обслуговування, як результат конкурентної боротьби; потім – витіснення конкурентів і утворення монополій; у кінці 80-х років – різке підвищення цін і падіння рівня транспортного обслуговування клієнтів. Такий розвиток подій у сукупності з наріканнями клієнтів транспорту привів до часткового поновлення регулювання діяльності транспорту.

Набутий світовий досвід свідчить, що утворення транспортного ринку дозволяє:

1. Встановити рівновагу між попитом і пропозицією, що сприяє зацікавленості суспільства в ефективному розвитку економіки. При цьому передбачається задоволення попиту в транспортних послугах при найменшій витраті ресурсів, так як ефективна конкуренція є найкращою гарантією проти поганого обслуговування, неефективного виробництва, і економічної експлуатації однієї групи населення з сторони іншої за рахунок надлишково високих цін і прибутків.

2. Розмістити транспортні підприємства і визначити перелік їх послуг у відповідності з попитом на перевезення. При цьому споживачі послуг платять за свій вибір по конкурентній ціні, а виробники транспортних послуг отримують прибутки на конкурентній основі:

– ціни відбивають витрати, що дозволяє транспортним фірмам забезпечити належне обслуговування і заміну необхідних фондів;

– мають стимули для скорочення витрат і підвищення рівня надання послуг, з метою успішної конкуренції з іншими підприємствами.

3. Силами ринкової конкуренції стимулювати економічну ефективність, так як:

– системи регулювання не можуть забезпечити отримання високих результатів. Втручання органів регулювання викривляє систему стимулів для прийняття рішень у галузі надання транспортних послуг та інвестування їх розвитку;

– компенсація, що встановлюється з допомогою регулювання не є відбитком ринкових ставок, як і самого ринку. Ніяка формула, або процес регулювання не допоможе всебічно оцінити інформацію і вибрати найкраще рішення про попит і пропозицію, як це відбувається в умовах ринку при вільному укладанні угод;

– особи, що виконують регулювання, не в змозі встановити ціни на послуги;

– витрати необґрунтованого регулювання можуть бути дуже високими внаслідок встановлення цін, які не відображають рівновагу між попитом і пропозицією, та відсутністю стимулів для інвестування і модернізації.

Роботі транспорту в умовах ринкових відносин притаманна ціла низка вад:

1. Ринок без ефективної конкуренції не може стимулювати економічну ефективність. З метою стимулювання швидкого економічного розвитку інколи стимулюють надмірну владу ринку. Це досягається тим, що уряд надає особливі пільги одному або декільком підприємствам, або іншим способом обмежує доступ до ринку в обмін на зобов’язання стосовно інвестицій і економічного розвитку.

2. Окремі ринки історично розглядаються як «природні монополії» (наприклад: передача електроенергії, залізничний транспорт).

3. Державне регулювання може бути необхідним для захисту прав споживачів; попередження надлишково високих тарифів і прибутків; попередження протизаконних дій, які стримують розвиток конкуренції; попередження розповсюдження надмірних ринкових сил на інші галузі економіки.

4. Ринки з ефективною конкуренцією не дозволяють уникати ситуації, коли виробники набирають надлишкову ринкову владу або за допомогою купівлі, або злиття компаній (викликає пониження або ліквідацію ефективності конкуренції), або за рахунок витіснення конкурентів за допомогою проти конкурентних цін (менша ціна, поки конкурент не збанкрутує).

5. Ринки не можуть належним чином дисциплінувати поведінку у відношенні до зовнішніх факторів, що проявляються як наслідки вибору зробленого виробниками або споживачами транспортних послуг і за які вони не несуть відповідальності у відношенні повного відшкодування витрат (екологія).

6. Ринки не забезпечують вирішення інших задач суспільства, крім підвищення економічної ефективності (безпека, соціальні задачі).

Тому транспортний ринок потребує державного втручання з метою попередження зловживань, пов’язаних з надлишковою владою ринку, або вирішення соціальних задач. Не існує єдиного рішення державного втручання для всіх випадків, проте накопичений досвід дає змогу сформулювати загальні принципи таких дій.

1. Ринкову конкуренцію необхідно максимально розвивати. Ринковим силам завжди потрібно надавати перевагу над державним регулюванням, за виключенням випадків, коли на ринку спостерігається криза, або є необхідність рішення конкретних соціальних задач.

2. У випадках необхідного регулювання, воно повинно бути максимально обмеженим.

3. Для висновку про необхідність регулювання необхідно визначити наявність ефективної конкуренції (конкуренція в межах одного виду транспорту, між різними видами транспорту, географічна конкуренція, конкуренція за переліком транспортних послуг.

4. Якщо регулювання необхідне або бажане, його необхідно обмежити тими аспектами ринку, де його використання має критичне значення.

– регулювання максимальних тарифів і прибутків;

– регулювання взаємовідносин між транспортними компаніями-партнерами (злиття і купівля транспортних компаній-партнерів рідко веде до ситуації, що вимагає регулювання;

– регулювання взаємовідносин між транспортними компаніями-конкурентами (злиття і купівлю конкуруючих компаній можна розглядати позитивно лише у тих випадках, коли вигоди суспільства від угоди (ефективність) переважають її недоліки (зменшення конкуренції));

– регулювання входу і виходу з ринку (регулювання входу на ринок може обмежити розвиток конкуренції і повинно використовуватись тільки у випадках рішення соціальних задач, як і регулювання виходу з ринку).

5. Державне втручання з метою контролю за зовнішніми факторами, або виконання соціальних задач повинно бути максимально направленим і чітким, обмежуватись рішенням конкретної проблеми і враховувати наслідки для розвитку конкуренції між різними видами транспорту і компаніями

Таким чином, створення ринкових відносин і конкурентного середовища вимагає: ліквідацію некомерційних політичних обмежень; створення відповідної нормативно-правової бази; ринкового регулювання; прогнозування умов стійкого розвитку; регулювання оподаткування; наявність визначеного механізму захисту споживачів.

У ринкових умовах держава, з метою вирішення соціальних задач може дотувати певні види перевезень. У цьому випадку субсидії на послуги транспорту повинні бути цільовими, наперед узгодженими і виплачуватись своєчасно, а не покривати дефіцит постфактум.

Будь-який вид транспорту дає прибуток тільки тоді, коли виконує роботу. Тому між видами транспорту точиться запекла боротьба за клієнтів. Вже це визначає їх взаємодію. Питання взаємодії виникають і тоді, коли один вид транспорту не може забезпечити повний цикл перевезень. З урахуванням того, що рухомий склад різних видів транспорту істотно відрізняється значеннями технічних показників (вантажопідйомність, об’єм кузова, тощо) можливе виникнення ситуацій, коли ефективне використання одного виду транспорту викликає низьку продуктивність роботи суміжного, що потребує рішення задачі про справедливий розподіл прибутку. Крім цього, можливі інші ситуації, пов’язані з скороченням тривалості доставки та її вартості, що зумовлюють ефективну співпрацю різних видів транспорту.

Отже видам транспорту водночас притаманні процеси диференціації (розподіл сфер діяльності) та інтеграції (спільна організація перевезень), які визначають їх взаємодію.

Взаємодія – це діяльність спрямована на реалізацію спільної мети, яка передбачає найбільш повне використання всіх ресурсів і можливостей транспортної системи.

Більшість проблем взаємодії окремих видів транспорту пов’язані з організацією та удосконаленням роботи транспортних вузлів, де виникають проблеми неузгодженості дій, різноманітності тарифних систем, необхідності багаторазового переоформлення документів.

На сучасному етапі розвитку транспорту ще не вирішено багато проблем взаємодії та координації роботи різних видів транспорту на всіх рівнях управління. На рівні взаємодії транспорту з галузями народного господарства не встановлено оптимального співвідношення між рівнями розвитку суспільного виробництва та транспорту, невизначені оптимальні пропорції розвитку окремих видів транспорту, немає загально визначеної методики побудови і оцінки транспортної мережі, потребує удосконалення методика розрахунку тарифів на перевезення, відсутня єдина класифікація вантажів для всіх видів транспорту.

Для ефективного функціонування взаємодіючих видів транспорту необхідно узгодити їх роботу на всіх рівнях та областях управління, що досягається шляхом координації. Координація – по суті це погодження, вироблене та встановлене спільно декількома сторонами. Вона направлена на формування корегуючи, або підтримуючих дій для забезпечення погодженої роботи у досягненні організаційно незалежних цілей. Існують два шляхи досягнення погоджених дій – зрівняння пріоритетів за цілями, що збігаються, та обмеження вибору альтернатив за цілями, які відрізняються. Процес реалізації цих шляхів уявляє собою організовану послідовність зв’язаних між собою блоків переробки інформації. Спочатку виділяються спільні інтереси, і ті що розходяться. Потім виконується оцінка ступеню їх взаємної обумовленості та взаємної залежності, які необхідні для формування шляхів взаємодії. На останньому етапі виконується вибір альтернатив, що задовольняють погодженим вимогам. У кожному конкретному випадку, задачі координації відрізняються – або це фіксація інтересів, які збігаються, або їх перебудова, або доведення доцільності погодженого прямування до своїх цілей через усунення можливих протиріч та конфліктів, або установлення компромісу та режиму обопільної допомоги. Координація – не завжди співробітництво, але завжди вирішення протиріч. У процесі координації відбувається: співставлення інтересів координуємих; розташування пріоритетів; орієнтування діяльності координуємих.

Основними напрямками взаємодії в транспортних вузлах є: організація єдиних змін працівників взаємодіючих видів транспорту, спеціалізація ділянок, концентрація техніки та ресурсів, вибір раціональних транспортних засобів та порядку обробки рухомого складу, зменшення тривалості та кількості операцій, погодження режиму роботи транспортних засобів і підприємств регіону.

Крім цього, між окремими видами транспорту є специфічні напрямки взаємодії. Так, взаємодія залізничного магістрального та промислового транспорту відбувається за напрямками: оптимальний розподіл операцій з обробки вагонів між підприємством та станцією прилягання, встановлення оптимальних проміжків часу між подачами груп вагонів, вибір оптимальної схеми механізації та автоматизації навантажувально-розвантажувальних робіт, організація оперативного керівництва та планування роботи транспорту підприємства та залізничної станції на основі взаємної поінформованості.

Взаємодія залізниці з автомобільним транспортом має свої специфічні напрямки: організація прямого змішаного залізнично-автомобільного сполучення, завезення та вивезення вантажів на залізничні станції, організація транспортно-експедиційного обслуговування.

1.2 Організація перевезень та транспортного обслуговування

Доставка продукції розпадається на ряд послідовних окремих етапів, не пов'язаних між собою, і може виконуватись різними перевізниками. Тому оптимізація такого просторово-часового ланцюга являє собою досить складну задачу.

За кількістю видів транспорту, які приймають участь у доставці товарів, системи доставки поділяють на одновидові(юнімодальні) та багатовидові(мультимодальні і інтермодальні).

Інтермодальні перевезенняце система доставки вантажів в міжнародному сполученні кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом і передачі вантажів в пунктах перевалки з одного виду транспорту на інший без участі вантажовласника в єдиній вантажній одиниці (або транспортному засобі). Системоутворюючим елементом виступає інтермодальна вантажна одиниця, яка допускає митне пломбування вантажу згідно міжнародних вимог, яке виключає доступ до вантажу без зриву пломб. Основою сучасних інтермодальних перевезень вантажів є контейнери міжнародного стандарту І8О. Однак можуть використовуватись і інші вантажні одиниці, але лише ті, які відповідають наступним вимогам: дозволяють застосовувати комплексну механізацію перевантажувальних робіт в пунктах перевалки; відповідають міжнародним чи регіональним стандартам (до них відносять контейнери, трейлери, змінні кузови, пакети і блок-пакети вантажу). Мультимодальні перевезенняявляють собою прямі змішані перевезення щонайменше двома різними видами транспорту і здійснюються, як правило, всередині країни.

Юнімодальні перевезеннявідповідно – прямі перевезення лише якимось одним видом транспорту. Кожні з вказаних видів перевезень володіють специфічними особливостями в технології, організації і управлінні, але вони мають спільну технологічну основу у вигляді конкретних технологічних схем доставки вантажів.

Виявлення закономірностей функціонування ланок і елементів доставки є основою системної побудови всіх можливих видів організації перевезень вантажів. Найпростішою організацією для перевезень вантажів є транспортна ланка. Організаційна структура транспортної ланки передбачає оптимізацію як складу елементів, так і структури ланок і взаємозв'язків між ними. Процеси трансформації являють собою процеси перетворення входу у вихід, тобто своєчасного, з належною якістю і малими витратами перевезення вантажів. Трансформація додає до затрат на вході певну вартість, відповідну ціні або собівартості перевезення.

Головним об'єктом управління в цій схемі є матеріальні і відповідні їм потоки інформації і грошових засобів, які забезпечують реалізовувану технологію перевезення, а основою побудови ефективної системи операційного менеджменту – виробничий розклад, сформований, виходячи з задач задоволення попиту на транспортні перевезення вантажів.

Для підвищення ефективності і системної стійкості на ринку транспортних послуг при доставці вантажів повинна бути забезпечена максимальна координація і інтеграція всіх ланок транспортного процесу, які беруть участь в формуванні і управлінні основними та допоміжними матеріальними і пов'язаними з ними потоками. Елементами транспортного процесу при перевезенні вантажів є подача транспортних засобів під навантаження, транспортування і розвантаження.

1.3 Загальна характеристика діяльності АТП ЗАТ «Управління будівництва РАЕС»

Автотранспортний парк ЗАТ «Управління Будівництва РАЕС» (АТП ЗАТ «УБ РАЕС») є виробничо-структурним підрозділом ЗАТ «УБ РАЕС» очолюваний начальником АТП ЗАТ «УБ РАЕС» і дійсний згідно положення. Місцезнаходження підприємства: Україна, 34400, м. Кузнецовськ, Рівненська область, вул. Промислова, 48.

АТП ЗАТ « УБ РАЕС «підпорядковується заступнику президента ЗАТ « УБ РАЕС «, по енергетиці, механізації і транспорту, а в його відсутность особам, які його заміщають.

АТП ЗАТ « УБ РАЕС «діє на господарському розрахунку, має власний розрахунковий рахунок в банку, печатку з найменуванням підприємства, окремий незакінчений баланс.

В своїй діяльності АТП ЗАТ « УБ РАЕС «керується: –

– Конституцією та законами України, нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням, Статутом ЗАТ « УБ РАЕС «, Статутом автомобільного транспорту України;

– Законом України « Про транспорт»;

– « Про дорожній рух»;

– « Про автомобільний транспорт»;

– « Про охорону праці»;

– Правилами дорожнього руху України. Затв. Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306;

– Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Затв. 14.10.97 №363;

– Правилами перевезень пасажирів автомобільним транспортом. Затв. 21.01.98 №2;

– Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами. Затв. 18.01.2001 року №30;

– Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів. Затв. 17.01.2002 року №18;

– Положенням про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту. Затв. 30 березня 1998 року №102;

– Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Затв. 21 серпня 2001 року №1094;

– Положенням про розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру. Затв. 22 березня 2001 №270.

Основним напрямком діяльності АТП ЗАТ « УБ РАЕС «є забезпечення автотранспортом та механізмами дільниць та підрозділів ЗАТ « УБ РАЕС «.

Напрямком діяльності АТП ЗАТ « УБ РАЕС «є надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту транспортних засобів, механізмів, вузлів та агрегатів підприємствам, організаціям, фізичним особам; перевірка технічного стану транспортних засобів і механізмів, що належать іншим організаціям, підприємствам, фізичним особам, щоденний медичний огляд водіїв вищевказаних ТЗ, а також надання послуг автотранспорту та механізмів іншим підприємствам, організаціям, фірмам, фізичним особам та населенню, в т.ч. здачі транспортних засобів та механізмів в орендне користування.

Персонал АТП ЗАТ « УБ РАЕС «виконує свої функції на основі посадових інструкцій і кваліфікаційних характеристик, розроблених за вимогами нормативно-технічної документації.

Ліквідація і реорганізація (передпірядкування, зміна форми власності, з’єднання, приєднання, виділення, перетворення, переіменування, розділення) Автотранспортного парку може здійснюватись за рішенням правління ЗАТ « УБ РАЕС «.

Основними задачами і функціями АТП ЗАТ « УБ РАЕС «є:

- Якісне обслуговування автотранспортом та механізмами дільниць і підрозділів ЗАТ « УБ РАЕС «по їх заявках;

- Виконання організаційно-технічних міроприємств, які забезпечують надійну і безпечну експлуатацію автотранспорту та механізмів, а також безпечне виконання робіт по техобслуговуванню і ремонту рухомого складу;

- Надання дільницям і підрозділам ЗАТ « УБ РАЕС «автотранспорту та механізмів для перевезення вантажів і працівників ЗАТ « УБ РАЕС «, виконання будівельно-монтажних робіт;

- Надання підрозділам ЗАТ « УБ РАЕС «автотранспорту для перевезення промислових і продовольчих товарів;

- Своєчасне проведення техобслуговувань і ремонтів рухомого складу і механізмів;

- Своєчасне виконання зобов’язань перед державними фондами та бюджетом;

- Своєчасне одержання нової техніки, її реєстрація і запуск в експлуатацію;

- Укладення договорів з іншими організаціями і установами на перевезення вантажів і пасажирів, роботу механізмів;

- Проведення обліку і контролю за завантаженням транспорту і роботою механізмів, їх раціональним використанням;

- Укладання договорів на виконання капремонтів автотехніки, механізмів, агрегатів і обладнання, а також поставку запчастин, інструменту, паливо-мастильних матеріалів;

- Розробка нових і періодичний перегляд посадових і виробничих інструкцій, інструкцій по охороні праці та техніці безпеки для персоналу АТП ЗАТ « УБ РАЕС «;

- Підвищення кваліфікації персоналу шляхом організації технічного навчання, вивчення правил ОП, ПТЕ, ПДР, директивних матеріалів, проведення інструктажів;

- Забезпечення робочих місць необхідним інвентарем, приладами, інструментами, матеріалами, захисними засобами та документацією;

- Впровадження раціоналізаторських пропозицій та науково-технічних міроприємств;

- Проведення контролю за правильністю використання техніки, притягнення до відповідальності винних в нераціональному використанні автотранспорту та механізмів;

- Проведення звірки розрахунків, бухгалтерської документації з підприємствами і з організаціями за наданий автотранспорт та механізми, виконання ремонтів, придбання запчастин та матеріалів;

- Складення рекламаційних актів заводам-виробникам, ремонтним підприємствам та постачальникам на дефектну та некомплектну техніку, обладнання, матеріали;

- Планування та затвердження техніко-економічних показників АТП ЗАТ « УБ РАЕС», витрат, розрахунків на збільшення чисельності персоналу в залежності від збільшення чисельності техніки, або збільшення змінності робіт;

- Проведення згідно встановлених планів здачу авторезини в ремонт та брухт, здачу відпрацьованих масел, металобрухту; преміювання працівників за економію ПММ та авторезини;

- Забезпечення контролю за дотриманням персоналом АТП ПДР, правил охорони праці і техніки безпеки, правил пожежної безпеки;

- Комерційна діяльність, посередництво, бартерні операції, торгівля (по основних фондах за погодженням з ЗАТ «УБ РАЕС»;

- Зовнішньо – економічна діяльність (здійснення операцій по експорту, імпорту продукції, послуг);

- Надання платних послуг за рахунок коштів громадян;

- Інші види діяльності, які не заборонені діючим законодавством, та погоджені із керівництвом ЗАТ «УБ РАЕС».

1.4 Організаційна структура управління підприємством

Організаційна структура управління автотранспортним підприємством ЗАТ «Управління будівництва РАЕС» зображена на рисунку 1.2.


Рис. 1.2. Організаційна структура управління АТП


Начальник АТП здійснює свою діяльність з метою виконання основних напрямків економічного і соціального розвитку товариства. Він планує діяльність роботи товариства; здійснює поточне керівництво діяльністю ЗАТ; формує адміністрацію, трудовий колектив; є розпорядником фінансових коштів товариства; здійснює кредитні та інші операції в установах банку; діє від імені товариства; укладає угоди, контракти, договори; здійснює інші юридичні дії; видає накази та розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства; видає доручення; приймає та звільняє з роботи; накладає стягнення на осіб, які працюють в товаристві. Начальник може передавати частину своїх прав представникам адміністрації ЗАТ. Він несе персональну, в тому числі і матеріальну, за всю діяльність товариства, відповідальність.

Заступник начальника керує відділом експлуатації, яка займається організацією, управлінням і контролем руху автомобілів на маршрутах, виконанням плану перевезень, організації праці автомобільних бригад, розробляє і впроваджує заходи по підвищенню якості обслуговування замовників і безпеки перевезень.

Головний інженер є керівником технічної служби підприємства, він здійснює підтримання рухомого складу у технічно-налагодженому стані та розвитку матеріально-технічної бази підприємства.

Відділ експлуатації займається організацією роботи диспетчерів і водіїв.

Диспетчери складають добовий план перевезень; розподіляють рухомий склад по об’єктах, що обслуговуються, виходячи з кількості справних автотранспортних засобів, які АТП випускає на лінію; складають графік роботи автотранспортних засобів на об’єктах; контролюють за своєчасним виїздом рухомих одиниць з парку; спостерігають за роботою рухомого складу на лінії, встановлюють і усувають причини порушення графіків руху; приймають дорожні листи і товарно-транспортні документи після кожної зміни. Протягом всього часу перебування в наряді водії безпосередньо підлягають диспетчеру, який у разі необхідності направляє рухомий склад з одного об’єкта на інший, змінює маршрути руху, повертає в парк або направляє на об’єкти резервні транспортні засоби. Також до відділу експлуатації відноситься і технічна служба яка надає допомогу несправним автотранспортним засобам, коли водій не в змозі сам усунути несправності.

Планово-економічний відділ займається плануванням, виробничою роботою АТП, контролем за виконанням плану, організовує статистичний та оперативний облік фінансово-господарської діяльності АТП.

Бухгалтерія організовує олік руху матеріальних цінностей, здійснює облік роботи і всіх грошових розрахунків, проводить оперативний облік виробничо-фінансової діяльності.

Відділ кадрів здійснює підбір кадрів, оформлення прийому на роботу і звільнення з неї, а також організовує облік руху кадрів.

Відділ безпеки руху займається контролем технічного стану автомобілів, а також впровадженням необхідних для контролю контрольно-діагностичних постів.

Відділ матеріально-технічного забезпечення організовує постачання підприємства всіма видами матеріальних цінностей, веде облік реалізації фондів і споживання матеріалів, організовує і контролює роботу складського господарства.

Виробничо-технічний відділ займається питаннями підготовки виробництва, розробляє нормативи і документацію по технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів.

Начальник авторемонтних майстерень забезпечує організацію виконання вчасного ремонту і ТО рухомого складу, який є в наявності на АТП. В його підпорядкуванні знаходиться ремонтний персонал.

Механіки автоколон (карбюраторна, дизельна, спеціалізована) організовують роботу чергових механіків, які їм підпорядковуються. Перед виїздом транспортного засобу на лінію черговий механік засвідчує своїм підписом технічну справність транспортного засобу, покази спідометра, наявність пального, і дає дозвіл на виїзд.


2. Аналіз виробничої і господарської діяльності АТП ЗАТ «Управління будівництва РАЕС»

2.1 Основні показники роботи автомобільного транспорту

Важливими поняттями для всіх видів транспорту є пропускна і провізна здатність.

Пропускна здатність – це можливість шляху (зупиночного пункту – станції, порту, транспортного вузла) пропустити максимальну кількість рухомого складу, вантажу, пасажирів.

Провізна здатність – найбільший об’єм перевезень, який виконується за визначений період часу (за рік) рухомим складом в конкретних техніко-економічних умовах.

Крім того основними техніко-економічними показниками експлуатаційної роботи автомобільного транспорту є:

1. Коефіцієнт використання парку – відношення машино-годин фактичної роботи автомобіля до машино-годин, або машино-днів інвентарного парку;

2. Коефіцієнт використання пробігу автомобілів – відношення довжини пробігу з вантажем до загального пробігу;

3. Коефіцієнт використання вантажопідйомності автомобілів – відношення кількості фактично перевезеного вантажу до можливих перевезень, розрахованих по вантажопідйомності автомобілів;

4. Середньодобовий пробіг автомобілів.

Швидкість доставки вантажу – один з найважливіших показників роботи всіх видів транспорту. Час перевезення різних вантажів впливає на весь процес обороту матеріальних цінностей на підприємстві, фірмі. Вартість вантажної маси можна співставити з визначеним об’ємом капітальних затрат, які тимчасово омертвлені на транспорті. Але швидка доставка ефективна тільки в тому випадку, коли швидко доставлений вантаж негайно поступає в процес виробництва або в особисте споживання.

2.2 Аналіз скл

Актуально: