Світовий ринок чорних металів

Вступ

Світовий ринок чорних металів навіть у постіндустріальному суспільстві залишається однією з найважливіших галузей світового господарства. Попит на сталь та інші чорні метали є похідним від попиту на найрізноманітніші продукти кінцевого споживання. Економічний розвиток, перспективи міжнародного співробітництва будь-якої держави та її суб’єктів господарювання вирішальною мірою залежать від стану та динаміки світового ринку, процесів міжнародної інтернаціоналізації та інтеграції на світовому та регіональному рівнях. Таким чином, розвиток галузі багато в чому залежить від темпів росту світової економіки в цілому.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення і аналізу теоретико-статистичних засад, процесу формування ринку чорних металів, визначити характер тенденцій, що існують в галузі, а також, враховуючи цей досвід, виділити завдання, що виникають у зв’язку з проблемою розвитку сучасного ринку чорних металів в Україні та їх вирішення.

Актуальність теми дослідженняполягає в тому, що одним з найважливіших пунктів народногосподарського комплексу і зовнішньої торгівлі України є саме галузь чорної металургії. Але реалізація її експортного потенціалу має полягати у розвиненні високотехнологічного, наукомісткого та ресурсозберігаючого виробництва. Цим посилюється необхідність використання сучасних знань про стратегію і тактику боротьби за ринки збуту, реструктуризацію підприємств і організацій металургійного комплексу, освоєння нових ринків щодо поставки товарів високого рівня переробки.

Наразі у світі йде інтенсифікація інтеграційних процесів в галузі, загострення кризи сировинного питання і вихід нових могутніх гравців на ринок чорних металів. Це в свою чергу веде до глобальних і регіональних змін у структурі світогосподарських зв’язків.

Дотримання і наслідування науково обґрунтованих принципів економічної політики в процесі широкої міжнародної співпраці складає важливу передумову ринкових перетворень в Україні, створення бі0льш сприятливих конкурентних умов для її участі у глобальній та регіональній господарській інтернаціоналізації і залучення іноземних інвестицій. Очікуваними практичними наслідками має стати загальний підйом економіки, утворення великої кількості нових робочих місць і становлення України як повноправного члена міжнародної спільноти.

Об'єктом дослідженняє світовий ринок чорних металів, проблематика процесів глобалізації галузі, роль України у міжнародному поділі праці як постачальника металургійної сировини та пріоритети подальшого розвитку галузі.

Предметом дослідження виступає система світогосподарських зв’язків між суб’єктами міжнародного металургійного комплексу відповідно до умов і потреб світового ринку чорних металів.

Методи дослідження. Використані методи індукції та дедукції, економічного аналізу, наукового пізнання, діалектичний метод. Методи функціонального, галузево-секторального аналізу, кількісного та якісного порівняння, наукового прогнозування, експертних оцінок, а також порівняльного аналізу регіонів, субрегіонів, окремих країн та їх інтеграційних угруповань.


Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження ринку чорних металів

1.1 Передумови формування світового ринку чорних металів

До чорних металів відноситься три хімічних елемента – залізо(Fe), марганець (Mn) і хром (Cr), але частіше за все під чорними металами розуміють саме залізо та його сплави. Чорні метали складають більше 90% усього об’єму металів, що використовуються в економіці, з них велику частку складають різні види сталі. До чорної металургії входить видобуток чорних металів та виробництво з них, тобто чавун, прокат чорних металів, сталь, феросплави, як також вторинні виробництва: сталеві і чавунні труби, порошки чорних металів та металеві вироби індустріального призначення. До обсягу чорної металургії належать також галузі, що видобувають і переробляють флюсові вапняки, кокс, вогнетривкі матеріали й інші продукти, які служать сировиною для виробництва чорних металів.

Початок «залізної революції» відбувся на рубежі I тис. до н.е. в Ассирії з винайденням зварювального методу. До цього виробництво і використання заліза було непоширене внаслідок того, що зброя та знаряддя праці з заліза програвали як дорогій бронзі, так і дешевому каменю. Саме «залізна революція» поклала початок остаточному витісненню каменю як сировини для виробництва знарядь і зброї. Але тільки з розвитком міст, товарообміну та суспільного поділу праці залізні вироби стало загальнопоширеними. Наступним етапом у розвитку металургії стала поява у VII ст. В Китаї, а з XVI ст. і в Європі доменних печей. За рахунок збільшення розміру, попереднього підігріву повітря і механічного дуття, в такій печі все залізо з руди перетворювалось на чавун, який розплавлявся і періодично випускався назовні. Виробництво стало неперервним, — піч працювала цілодобово й не охолоджувалась. За день вона видавала до півтори тонни чавуну. Й по сьогодні ця технологія є основою металургії.

Найбільший вплив на структурні зрушення у розвитку чорної металургії учинили два "нафтових шоки" у 1974 р. та в 1979 р., які сприяли переходу до ресурсозберігання в галузях чорної металургії, використання найбільшими споживачами виробів цих галузей альтернативних матеріалів, збільшення використання металобрухту. Так, у країнах Західної Європи, Японії та США за останні 10-15 років зросло споживання раціональних видів прокату, таких як катанка та тонколистова сталь. Все це, безумовно, негативно вплинуло на загальний о6сяг виробництва товарів чорної металургії. Так, за 1988-1992 рр. виробництво сталі зменшилось майже на 60 млн. т. Незначне зростання виробництва сталі в країнах Африки та Далекого Сходу суттєво не вплинуло на загальну тенденцію падіння виробництва.

Перехід світової цивілізації в постіндустріальну, інформаційно-технологічну фазу розвитку не означає різкого повсюдного згортання виробництва і споживання чорного металу і його сплавів як конструкційних металів. У сучасному світі метал продовжує залишатись головним конструкційним матеріалом. Тенденції зростання виробництва та споживання продукції чорної металургії (рис.1) на практиці спростували популярні в 70—80-х роках припущення щодо перспектив радикального заміщення металу новими матеріалами. Ще одним підтвердженням цього є факт концентрації металургійних виробництв саме в розвинених країнах, що одночасно є лідерами в створенні різних синтетичних замінників, — зокрема в США, ЄС та Японії, де зосереджено 44% світового виробництва сталі, у зв’язку з чим така тема роботи як дослідження світового ринку чорних металів є актуальною.


Рисунок 1. Динаміка світового виробництва сталі протягом 1950-2000 рр. Джерело: International Institute of Steel and Iron, www.worldsteel.org

За таких умов країни, що мають власну металургійну базу, отримують важливі економіко-стратегічні переваги. Імператив доступу до сталі спонукає країни, які не виробляють чорні метали, створювати власне виробництво, а держави з розвиненою металургією — зберігати потужності та, головне, технологічне лідерство, котре забезпечує їм домінування у секторі продажу високотехнологічної та високорентабельної продукції.

З цього можна зробити висновок, що чорна металургія має дуже давню історію й залишається по сей день однією з фундаментальних галузей. Але науково-технічна революція призвела до втрати нею свого звання провідної.

1.2 Кон’юнктуроутворюючі чинники на ринку чорних металів

У процесі взаємодії різноманітних факторів розвитку на світових товарних ринках формується відповідна ринкова кон’юнктура, яка відбиває зміни конкретних умов функціонування ринку та співвідношення попиту та пропозиції, пов’язаних з динамікою цін на товари та прибутками фірм. Кон’юнктура світового товарного ринку є динамічною системою, яка характеризується постійною (більш чи менш різкою) зміною ситуації. Кон’юнктура є невід’ємною рисою формування та розвитку світових товарних ринків, вона вивчається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні досліджуються короткотермінові коливання i зміни товарного рикну, а на макрорівні - середні та довгострокові тенденції розвитку ринку, які враховуються в господарській діяльності на рівні підприємств, галузей та всієї національної економіки. Ринкова кон’юнктура використовується в стратегії управління, у ви6орі форм та методів конкурентної боротьби, у забезпеченні ефективності зовнішньої торговельно-економічної діяльності.

Формування кон’юнктури світових товарних ринків, яка базується на циклічному розвитку світового господарства, відбиває характер ринкової економіки. Великі цикли кон’юнктури досліджував відомий економіст М.Д. Кондрат’єв. Він підкреслив роль сукупності кон’юнктуроформувальних факторів (КФФ), що впливають на економічну кон’юнктуру i проявляються у взаємозв’язках коротко-, середньо- та довгострокових тенденцій розвитку i формують ринкову кон’юнктуру. Фактор - це сила руху будь-якого процесу, яка визначає його характер. КФФ - це сила, яка формує та визначає характер ринкової економічної кон’юнктури. Провідними елементами КФФ є пропозиція i попит. Факторами групи попиту є рівень особистого та виробничого споживання товарів, обсяг надходжень їх у товарні запаси, прибутки, купівельна спроможність країн. Фактори групи пропозиції - це обсяг виробництва товарів, їх конкурентна спроможність, рентабельність виробництва, норми при6утків фірм, їх адаптування до впровадження досягнень науки i техніки.

Умови формування кон’юнктури (УФК) - це зовнішнє середовище відносно КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи: економічні, соціально-політичні та міжнародні. Результатом взаємодії КФФ та УФК є різкі форми прояву економічної кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є співвідношення попиту i пропозиції, динаміка світових цін, ділова активність на ринку.

На сьогодні основною тенденцією кон’юнктури світового ринку є зміщення попиту в напрямку сировини, напівфабрикатів та заготовок для наступного переділу, з особливою гостротою постає проблема постійного моніторингу ситуації на ринку з метою своєчасного реагування на зміни його кон’юнктури та прогнозування експортного потенціалу металопродукції країни-виробника.

Універсальним показником i 6арометром товарної кон’юнктури є ціна на товар. Ціна - це грошовий вираз вартості товару. Ціни на товар ґрунтуються на суспільних витратах на виробництво товару з урахуванням ринкової його вартості. Ціна визначається суспільно необхідними витратами праці на виро6ництво товару, тобто робочим часом, нео6хідним для виробництва товару в даних умовах, при середньому рівні кваліфікації та інтенсивності праці. Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту i пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього i нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція та ін.

Все це відображає, що світовий ринок чорних металів – це певною мірою ринок продавця, що шукає замовника. Метал виро6ляють сотні компаній у світі, i ринок зовсім не організований (на відміну, наприклад, від ситуації на ринку алюмінію, де у світі залишилося всього кілька великих гравців, що рано чи пізно прийдуть до створення картельної угоди за прикладом ОПЕК). Тому головне питання полягає в тому, яким чином можна стабілізувати ринок сталі і позбутися циклічних коливань кон’юнктури і цін. Відповіді на це питання поки немає ні в ОЕСР, ні в металургів.

Світовий ринок рудометалургійної сировини формується континентальними i міжконтинентальними транспортними вантажопотоками. Наприклад, європейський імпорт руди формується потоками з Південної Америки (Бразилія), Північної Америки (Канада), Австралії й Азії (Індія). Транспортний фактор містить як витрати власне на транспортування металургійної сировини, так i екологічні наслідки спалювання палива при його транспортуванні. Але ці ж обставини зумовлюють i потенційні можливості зростання конкурентоспроможності світової чорної металургії. У їхньому числі такі:

· зниження витрат енергії на переділи при скорочені повного металургійного циклу за рахунок виключення морально-застарілого доменного i мартенівського виробництва, заміни обтискних прокатних станів машинами безупинного розливання сталі та ін;

· підвищення якості металургійної сировини сучасними технологіями на ГЗК, невикористання високоякісної вторинної сировини в системі рециклінгу чорних металів, підвищення якості та розмаїтості кінцевої металопродукції;

· раціоналізація транспортних потоків сировини, енергії і кінцевої металопродукції;

· зниження всіх видів шкідливих викидів i впливів на навколишнє середовище в глобальних i локальних масштабах.

Аналізуючи стан світового ринку чорних металів можна зробити висновок, що на цьому ринку спостерігається понижувальна форма прояву економічної кон’юнктури, в умовах якої відбувається стабільна перевага пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа укладених угод. Ситуація на ринку чорних металів залишається складною та двоїстою. З одного боку, багато компаній у різних регіонах світу як і раніше розраховують на підвищення цін у найближчому часі, але, з іншого боку, спеціалісти спостерігають значне погіршення ринкової кон’юнктури. Різке збільшення об’ємів китайського експорту і ріст об’єму запасів готової продукції призводить до зниження об’єму продаж, яке може прийняти довгостроковий характер. Низка меткомпаній уже скоротили виплавку сталі, інші – збираються наслідувати їх приклад.


1.3 Регулювання світового ринку чорних металів

Основним положенням неокласичної школи є те, що вільна торгівля підвищує рівень життя населення в усіх країнах — як у тих, що експортують товари, так i в тих, що їх імпортують. Проте з багатьох причин уряди втручаються у зовнішньоторговельну діяльність i регулюють обсяги зовнішньої торгівлі. Для регулювання обсягів зовнішньої торгівлі використовуються інструменти державного регулювання, які поділяють за типом на тарифні (накладання мита на імпортовані та експортовані товари) та нетарифні (квоти, субсидії, демпінг, бюрократичні перешкоди тощо), за спрямуванням на ті, що стимулюють експорт (прямі й непрямі експортні субсидії), та ті, що обмежують імпорт (мито, квоти, ліцензування, бюрократична тяганина під час митних процедур тощо). Розглянемо їх по-порядку.

Мито — податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни є найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму. Мито здорожує імпортовані товари, внаслідок чого вітчизняні товари стають дешевшими порівняно з імпортними. Основні види мита:

1) Адвалерне – запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару.

2) Специфічне – встановлюється у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, об’єму i т.д.)

3) Комбіноване – поєднує ставки адвалерного i специфічного мита.

За економічними функціями, яке відіграє мито у національній економіці, розрізняють такі типи митних інструментів:

1) Фіскальне мито. Застосовується до виробів, які не виготовляють y країні. Ставки фіскального мита здебільшого невеликі, а його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

2) Захисне – призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Хоча таке мито зазвичай не настільки високе, щоб припинити імпорт іноземних товарів, воно ставить зарубіжних виробників у конкурентно невигідне становище на внутрішньому ринку країни. Різновидом захисного мита є заборонне мито, за якого ставка митного податку є настільки високою, що ввезення іноземними виробниками товарів у країну є для них збитковим.

Розрізняють також ввізне та вивізне мито. Ввізне (імпортне) мито встановлюють на товари під час їх увезення на митну територію країни, а вивізне — під час їх вивезення за межі цієї території. Ввізне мито є одним із важливих джерел поповнення державного бюджету. Загальні надходження держави від мита визначають як добуток величини мита на одиницю продукції та обсягу імпорту.

Вивізне мито спрямоване на обмеження експорту. Уряди країн можуть встановлювати ціни на окремі товари, які завдяки субсидіям виробникам утримуються на рівні, нижчому за світовий (так звані адміністративні ціни). У такому разі обмеження експорту доцільне для запобігання вивозу за кордон субсидованого товару та для підтримання пропозиції цього продукту в країні на достатньому рівні. Вивізне мито здебільшого застосовують країни з перехідною економікою або країни, що розвиваються. Країни з розвинутою ринковою економікою використовують вивізне мито рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією. Політика оподаткування експорту певного продукту нерідко має на меті зростання цін на світовому ринку. Вигоди від такої політики особливо значні у тому разі, коли декілька країн — основних постачальників цього продукту на світовий ринок — одночасно встановлюють бар’єри для свого експорту, об’єднуючись у картель. Прикладом використання такого інструменту є введення китайським урядом з 1.11.06 р. 10%-мита на експорт чавуна та сталевих полуфабрикатів; у грудні, в зв’язку з тим, що експорт полуфабрикатів істотно не зменшився, уряд вирішив підвищити мито до 15%.

Ще одним інструментом конкурентної боротьби на світових ринках є демпінг — встановлення експортером нижчих цін на певний продукт на якому-небудь закордонному ринку, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному). 3гідно з правилами Світової організації торгівлі, країна-імпортер може запроваджувати компенсаційне ввізне (антидемпінгове) мито. Це можливо тоді, коли в ході спеціального розслідування доведено, що фірми країни-експортера застосовували демпінг. Однак нерідко фірми, які виробляють імпортозамінну продукцію, ініціюють антидемпінгове розслідування, хоча насправді демпінгу немає. Низькі ціни на імпортний продукт є результатом не зловживання, а нижчих витрат у іноземного конкурента. Фактично антидемпінгові справи є формою цивілізованого протекціонізму, розробленою і вперше застосованою розвиненими країнами, що зовні декларують свою прихильність до вільного ринку. Як правило, такі процеси закінчуються або блокуванням доступу на ринок на певний період, або його жорстким обмеженням.

Цей інструмент можна прослідкувати по сучасній політиці низки країн до дешевої китайської продукції. В кінці 2006 року China Iron and Steel Association (CISA) отримала попередження відразу від 11 країн про відкриття 27 антидемпінгових розслідувань відносно китайського експорту сталі. Іншим прикладом може стати погроза антидемпінговим розслідуванням проти українських металургійних компаній, яку висловив підчас візиту на Україну в кінці жовтня минулого року зам. Міністра торгівлі США. Присутність українського дешевого металу на ринку країни збільшилась на 20-30% до попереднього року, що спричинило незадоволення з боку американських металургів.

Для захисту національного виробника держава може не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Однією із форм стимулювання експорту є його субсидування, тобто різноманітні фінансові пільги, які надаються державою вітчизняним фірмам для розширення вивозу товарів за кордон. Ці пільги дають їм змогу знизити витрати, внаслідок чого можна встановити нижчі ціни, що підвищує конкурентоспроможність їхніх виробів на світових ринках. Експортні субсидії бувають прямі (виплати дотацій вітчизняним виробникам, коли вони виходять на зовнішній ринок) і непрямі (пільгове оподаткування, кредитування тощо). Серед інструментів стимулювання експорту окремим пунктом стоїть штучне заниження курсу національної валюти, що призводить до зниження вартості продукції на світовому ринку і відповідно збільшення її конкурентноздатності. Правила Світової організації торгівлі забороняють використовувати експортні субсидії. Проте коли уряд країни-експортера все-таки надає експортні субсидії, то країні-експортеру дозволено запроваджувати компенсаційне мито, яке нейтралізує їх. Саме прямі й непрямі субсидування галузі чорної металургії і штучне заниження курсу національної валюти урядом Китаю призвело до утворення кризисної ситуації на світовому ринку, а також активізації протекціоністських політик держав світу на ринку чорних металів.

Нетарифні (технічні) бар’єри — це інструменти зовнішньоторговельної політики, за допомогою яких імпорт до країни певних виробів утруднюється. До цих інструментів належать надмірні стандарти щодо якості товару, санітарні обмеження, квотування, норми безпеки, бюрократична тяганина під час митних процедур, вимоги ліцензування тощо. Наприклад, у деяких країнах вітчизняні імпортери іноземних товарів зобов'язані мати ліцензії. О6меженням видання таких ліцензій можна ефективно перешкоджати імпортові тощо.

Серед нетарифних інструментів зовнішньоторговельної політики найважливіше значення мають квоти на імпорт та квоти на експорт. Імпортна квота – обмеження кількості або сумарної вартості конкретних імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції та водночас забороняє неліцензовану торгівлю. Якщо квоту вичерпано, припиняється імпорт товарів, яким споживачі могли б віддати перевагу над вітчизняними. У стримуванні зовнішньої торгівлі квоти на імпорт ефективніші, ніж мито. Деякі продукти можуть імпортуватися у великих кількостях, незважаючи на високе мито. Низька квота на імпорт повністю забороняє імпорт понад квоту.

Експортна квота, використовується як інструмент регулювання попиту та пропозиції на внутрішньому ринку, а також для обмеження експорту стратегічних товарів.

Торгівельне ембарго – заборона урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів, надзвичайна форма обмеження урядом зовнішньоторговельного обороту запровадження. Ембарго вводиться здебільшого з політичних мотивів — здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей, а не для стабілізації національної економіки. Іноді економічні санкції щодо певної держави ухвалюються ООН, тобто вони мають колективний характер.

Більшість економістів уважають, що будь-який метод обмеження зовнішньої торгівлі спричиняє зниження добробуту, але ці методи використовують практично усі країни світу. Сучасне становище на світовому ринку чорних металів знаходиться на порозі нової глобальної торгової війни. Тому для країн з металургійною промисловістю є важливим активізація економічних бар’єрів на шляху дешевого імпорту та посилене субсидіювання галузі для захисту вітчизняного виробника на час нестабільності на світовому ринку. Втрати від покупки більш дорогих товарів окупляться через розвитку відповідних галузей та надання ними робочих місць та заробітних плат.

Аналізуючи сучасний стан світового ринку чорних металів ми можемо відзначити, що він зараз знаходиться в певній депресії. Величезне число незалежних виробників і наявність надлишкових потужностей зараз робить світовий ринок чорних металів практично неконтрольованим. Це призводить до цінових війн, антидемпінгових процесів і циклічних змін розквіту й спаду. Процес пошуку компромісу по світових проблемах сталеливарної галузі давно переріс корпоративні рамки.


Розділ 2. Сучасний стан функціонування світового ринку чорних металів

2.1 Регіональні особливості розміщення чорної металургії

Світові підтверджені запаси залізних руд становлять близько 198,9 млрд. т. Понад 64°/о усіх світових запасів зосереджена в країнах Латинської Америки, Австралії та Океанії (Рис. 2). Залізна руда видобувається в 50 країнах, однак основний обсяг (більше 70%) припадає на невелику кількість країн – Бразилію, Австралію, КНР, Росію й Індію.

Рисунок 2. Регіональний розподіл видобутку залізної руди у світі за 2005 р. Джерело: Мазаракі А.А. «Світовий ринок товарів та послуг»

Хоча Бразилія залишається лідером у видобутку залізорудної сировини, її виробництво в країні не розширюється. Провідний продуцент компанія " CVRD", що поглинула ряд дрібних фірм. Частка другого за величиною продуцента – компанії "Mineracoes Brasileiras Reггnidas" ("МВА") дорівнює 15%.

Свої позиції на ринку продовжує закріплювати Австралія: її частка зростає як у видобутку залізної руди, так i світовому експорті до КНР, але дещо зменшуються поставки до Європи i Японії. В Австралія, другому за величиною продуценті в світі, видобуток залізної руди збільшується.

У СНД (трете місце в світі) видобуток руди на початку ХХІ ст. скорочується: 3 1990-2002 рр. він знизився на 36%. Питома вага Росії перевищує 55%. Російский експорт руди (в основному до країн Східної Європи) зменшується. У залізорудній промисловості РФ діє 6 основних компаній, частка яких у загальному виро6ництві складає 78%. Потужність видобутку залізної руди кожного з підприємств Лебединського, Михайлівського i Стойленского Г3Ків перевищує 10 млн. Т.

У Китаї видобувається низькосортна руда (вміст заліза складає 32-33%), за вмістом заліза вона поступається рудам із Бразилії та Австралії. За 1990-2001 рр. видобуток руди зріс при6лизно на 27%, хоча власні потреби чорної металургії КНР задовольняються лише на 53%, а решту становить імпорт. На сьогодні Китай е великим імпортером руди, i посідає перше місце в світі.

Світовий ринок сталі має дворівневий характер. На більш низькому знаходяться виробники з Китаю і країн СНД, які поставляють комерційну продукцію по відносно низьким цінам і відчувають тиск через обмеженість попиту на внутрішніх ринках. Верхній рівень утворюють США і країни ЄС, де ціни на стальну продукцію можуть на 20-30% перевищувати її вартість у китайських чи українських експортерів. У проміжку поки знаходиться Ближній Схід, однак ціни там достатньо швидко йдуть донизу через розширення об’єму поставок дешевої сталі.

Як вже було зазначено чорна металургія включає ряд виробництв, найважливішими серед яких є видобуток (підземний і відкритий) та збагачення рудної та нерудної сировини, виробництво чорних металів,труб,електросплавів, коксохімічне і вогнетривке виробництво, вторинна обробка чорних металів, виробництво металевих виробів. Все це, звичайно, здійснюється на певних підприємствах. І найпоширенішою формою організації виробництва чорної металургії є комбінати – об’єднання промислових підприємств різних галузей, в якому продукція одного слугує сировиною, або напівфабрикатом для іншого, або кілька спеціалізованих підприємств, що послідовно обробляють сировину, пов’язані технологічним ланцюжком. Всі вони відносяться до числа найбільш крупних промислових підприємств, а за характером внутрішніх технологічних зв’язків сучасні металургійні комбінати відносять до підприємств металургійно-енерго-хімічного профілю.

У чорній металургії, крім підприємств повного циклу, є й такі, що спеціалізуються на виплавлені чавуну й сталі або тільки сталі й прокату. Підприємства, які не мають чавунного виробництва, належать до переробної металургії. Особливе місце займають підприємства, що виробляють феросплави. Окремо виділяється “мала металургія”, яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавлені сталі й прокату.

Металургійні підприємства світу мають свої певні принципи розміщення.

1.) Орієнтація на наявність власного коксівного вугілля і довізну сировину.

2.) Розміщення з орієнтацією на сировину і довізне вугілля.

3.) Орієнтація на наявність прісної води і споживача металу і розміщення між сировиною та паливом. Таке розміщення зумовлює кращу територіальну організацію виробництва чорних металів.

4.) Дуже поширеною у розміщенні чорної металургії розвинутих країн світу є орієнтація на морські порти.

Всі вищезазначені чинники та принципи розміщення характерні в основному для підприємств повного циклу. Але металургія повного циклу, переробна металургія і “мала металургія” у розміщенні значно відрізняються між собою. Так, у переробній металургії використовують в основному ресурси металевого брухту. Наприклад, виробництво сталі перевищує виробництво чавуну. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, переробна металургія тяжіє до місць споживання готової продукції. “Мала металургія” орієнтується на винятково великі машинобудівні центри. Специфічні риси розміщення має виробництво феросплавів та електрометалів, які виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних заводах. Феросплави електротермічним способом виплавляють на спеціалізованих заводах. Дешева енергія і наявність металів є основним фактором розміщення таких заводів. Виробництво електросталей є досить енергомістким і використовує металобрухт, тому воно зорієнтовано на райони з достатньою кількістю дешевої електроенергії і металевого брухту.

Отже, відзначимо, що регіональна концентрація чорної металургії припадає на нові індустріальні країни, країни Східної Європи та СНД через дешеву, але досить кваліфіковану робочу силу, а також, як правило, через достатню насиченість корисними копалинами. Цей відсоток чорної металургії у ВВП і зовнішньоторговельному обороті розвинених поступово скорочується і трансформується у галузі високоякісної металообробки з великим відсотком доданої вартості.

2.2 Динаміка виробництва та торгівлі на світовому ринку чорних металів

Протягом останніх років ринок чорних металів розвивався досить високими темпами. У 2005 році виробництво сталі у світі збільшилось на 6,5%, темп приросту до попереднього року у 2006 склав 10,3% (Таблиця 1). Останнім часом переважна частка абсолютного приросту світового виробництва чорних металів припадає на Китай (65% за підсумками на кінець 2006 року). Питома вага цієї країни у структурі загальносвітового випуску сталі збільшилась до 34,6% за минулий рік, проти 26,4% у 2004 році.


Таблиця 1.

Динаміка світового виробництва сталі протягом2004 – 2006 рр.

Країна регіон200420052006

млн. т

питома вага, %

темп

приросту, %

млн. т

питома вага, %

темп

приросту, %

млн. т

питома вага, %

темп

приросту, %

Китай

273`930

26,40

24,80

348`252

31,50

27,10

422`070

34,60

21,20

Європейський союз

193`493

18,60

5,20

186`180

16,80

-3,80

198`476

16,27

6,60

Японія

112`718

10,90

2,00

112`476

10,20

-0,20

116`227

9,53

3,33

США

98`522

9,50

7,90

93`610

8,50

-5,00

98`539

8,08

5,27

Росія

65`583

6,30

16,20

64`450

5,80

-1,70

70`755

5,80

9,78

Південна Корея

47`523

4,60

2,60

47`704

4,30

0,40

48`418

3,97

1,50

Індія

32`626

3,10

2,70

39`098

3,50

19,80

42`874

3,51

9,66

Україна

38`738

3,70

4,90

38`658

3,50

-0,20

40`797

3,34

5,53

Інші 30 країн

175`460

16,90

3,20

175`696

15,90

0,10

181`774

14,90

3,46

Разом

1`038`593

100,00

9,70

1`106`124

100,00

6,50

1`219`930

100

10,29

Актуально: