Еколого-біологічні дослідження місцевості

ЗМІСТ

Вступ

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-геграфічна частина району

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

1.3 Населені пункти, райони

1.4 Екологічний стан грунтів і відходів

1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти

1.6 Техносфера

1.7 Демографія

2. Практична частина

2.1 Екологічна стежка

2.2 Природоохоронна робота в регіоні

2.3 Історико-географічні та екологічні маршрути

3. Економічна частина

4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна

Висновки

Перелік використаних джерел


Вступ

Найважливішим засобом екологічної освіти є організація різноманітних видів діяльності школярів безпосередньо в природному середовищі, в світі природи. Дане положення вимагає створення «учбового кабінету в природі».

Складовою цього є екологічна стежка - спеціально обладнана в освітніх цілях природна територія, на якій створюються умови для виконання певних видів завдань. Завдання виконуються під час екскурсій, а також польового практикуму.

Маршрут екологічної стежки вибирається так, щоб в ньому були представлені не тільки ділянки незайманої «дикої» природи, але і антропогенний ландшафт. Це дозволяє проводити порівняльне вивчення природного і перетвореного середовища, вивчати характер природовідтворюючої діяльності людини, вчитися прогнозувати всілякі наслідки такої діяльності.

Екологічна стежка розрахована на три категорії відвідувачів:

1) педагогів і студентів;

2) старших дошкільників, шкіл, що вчаться, і ПТУ;

3) батьків, відпочиваючих, організованих в екскурсійні групи і ін.

Особливо широко екологічні стежки дозволяють розвернути екологічне виховання серед молоді. Добре відомо, що далеко не завжди батькам вдається прищепити дітям любов до природи, бажання її берегти і, що ще складніше, порушити в кожного майбутнього громадянина" відчуття" відповідальності за її долю.

Особливість процесу екологічного навчання і виховання на стежках природи полягає в тому, що він будується на основі невимушеного засвоєння інформації, ціннісних орієнтації і ідеалів, норм поведінки в природному оточенні. Досягається це шляхом органічного поєднання відпочинку і пізнання під час руху по маршруту стежки, в тому числі екологічної.

Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців - науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, навчальио-пізнавальиих та загальноосвітніх екологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З'являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в зеленій смузі на південь від м. Києва.

Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Традиційно стежки прокладаються по буферних зонах навкруги заповідників, зонам організованого туризму національних парків, ландшафтним заповідникам. Крім того, для створення навчальних стежок підходять, наприклад, міські ліси, лісопарки, зони відпочинку, зелені зони міст і навіть ліси промислового використовування і нелісові площі: тундра, степ, напівпустеля, тобто території, що не відносяться до тих, що особливо охороняються.

З метою підвищення навчальної і виховної функцій екологічної стежки на маршруті встановлюють щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного, історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Цей метод дозволяє пов'язати теоретичні знання з реаліями об'єктивної дійсності, розвивати на безпосередніх прикладах прагнення до активної природоохоронної діяльності, виховувати почуття відповідальності за її наслідки.


1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-географічна частина району

Утворений у: 1923 р. Площа: 254,0 тис.га. Населення: 59,0 тис.чол. Центр: м.Чернігів

Межує з Ріпкинським, Городнянським, Менським, Куликівським, Козелецьким районами Чернігівщини. На заході (по р. Дніпро та Київському водосховищу) - з Чорнобильським районом Київщини та Гомельською областю Республіки Білорусь.

Через район пролягають міжнародний автошлях Одеса - Санкт-Петербург, Південно-Західна залізниця.

128 населених пунктів.

Поверхня - низовинна слабохвиляста рівнина, подекуди розчленована долинами річок. Корисні копалини: торф, піски, глина. Річки - Дніпро з Київським водосховищем, Десна (з притоками Снов, Білоус). Ґрунти - в основному, дерново-підзолисті. Змішані ліси (сосна, береза, вільха, дуб, осика) займають 48,4 тис. га.

Центр району - місто Чернігів.

Чернігівський район є одним з найбільших в області.

Основною галуззю економіки району є сільськогосподарське виробництво, у якому працюють 109 сільськогосподарських підприємств, що дають 95% загальної валової продукції. Далеко за межами району відомі дослідне господарство "Чернігівське" у с. Ягідне та ЗАТ НВО "Еліткартопля" у смт. Седнів.

Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, льону, овочів, кормових культур, виробництві молока і м’яса великої рогатої худоби, свинини та яєць.

Територія Чернігівського району лежить в межах Чернігівського Полісся. Для території району характерні поліські – 63 % та лісостепові – 37 % ландшафти.

Райони моренно-зандрових піщаних рівнин з островами опіль - це Чернігівський і Менській. Розташовані ці райони по правобережжю річок Десни і Снів, а також на Снов-деснянськом. Їх відрізняє складна ландшафтна структура.

Ландшафти лесових ерозійних рівнин-опіль. Перший тип найбільш поширений в Чернігівському фізико-географічному районі. Ландшафти другого типу найбільш характерні для Чернігівського району. Найбільший лесовий «острів» розташований в Менському районі, а два менших - в околицях Чернігова, на правобережжі Снову (27).

В oпільських ландшафтах Чернігівського Полісся домінують територіальні комплекси трьох видів. Це, перш за все, плоскі і слабохвилясті межиріччя, складені лесовидними суглинками, з сірими і темно-сірими лісовими опідзоленими чорноземами. До другого вигляду відносяться плоскі ускладнені западинами вододільні простори, характерні лесовидними oпісчаненими суглинками з комплексом сірих і темно-сірих лісових типових і обглеєних суглинистих ґрунтів. Третій вид об'єднує крайні слабо- і полого нахилені міжярно-балочні вододільні простори. Вони складені лесовидними суглинками з сірими, темно-сірими лісовими легко- і середньо суглинистими ґрунтами, еродованими на схилах.

Своїм походженням міжярно-балочні комплекси зобов'язані розчленовуванню країв опіль ярами і балками. Інші фонові територіальні комплекси певним чином приурочені до окремих частин лесових «островів», Комплекси першого типу розташовуються в центральних частинах цієї території, тоді як плоскі із западинами вододільні простори, як правило, прилягають до тилових частин комплексів.

Землі всіх вододільних комплексів опіль розорані майже повністю (80 відсотків), ліси тут зведені, боліт мало, яри і балки використовуються для випасання худоби і сінокосіння .

Під час вивчення окремих компонентів природних умов території району ми постійно звертали увагу на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів — ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні (27).

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами — ґрунти — поверхневі води — рослинність і тварини — приземний шар повітря. Таке взаємопов'язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки — урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь — ландшафтознавство (28).

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов'язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів (27).

У північній частині Чернігівської області були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20...21 °С, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У Середньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °С, найхолоднішого -1...+2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550—600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2—З °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими, теплі — порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.) (27).

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15—20 % території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40 %.

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині району. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

Найбільша кількість промислових підприємств знаходиться в м. Чернігів – 66 %. Найбільша кількість викидів припадає на м. Чернігів – 34 % викидів області.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1655 від 13.12.2001 р. на державний облік взято, станом на 31.12.2008 р., 531 промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромислового комплексу.

Як і в попередні роки роздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.

Кількість викидів від пересувних джерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн – 53 % від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівському району з 2003 р. по 2008 р. представлено в табл. 3.1, перелік основних забруднювачів в таблиці 3.2.

Табл. 3.1. Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. (тис. тонн)

200320042005200620072008
Всього:66,67569,71173,00884,14282,90185,655
в т. ч. від пересувних48,50748,09946,85646,85646,22645,496
Всього від стаціонарних18,16821,61226,15237,91637,53740,159
в тому числі:
тверді2,2443,1884,5755,6544,4754,655
сполуки азоту3,0842,9593,3893,5633,2476,083
діоксид та інші сполуки сірки3,3675,2848,11910,1557,1998,086
оксид вуглецю4,3915,0574,9694,6933,9423,549
Актуально: